Традиції різдвяно-новорічних святкувань козацької старшини

Історія
25 Грудня 2023, 09:57

Щороку з наближенням зимових свят тягне зазирнути до старої книжки і звірити свій особистий святковий календар із традиціями наших предків, дізнатися щось нове, поділитися з кимось тим, що нещодавно відшукала в Анналах історії.

Сьогодні, у день Різдва Христового, яке українці нарешті відзначають згідно з нашими історичними традиціями, хотілося б поділитися цікавими фактами про те, як святкували Різдво та Новий рік у Гетьманщині.

З одного боку, писати на цю тему складно, бо чимало вже написано, особливо про кулінарні традиції козацької старшини чи козаків Війська Запорозького Низового. З другого − є цікаві деталі, дрібнички, які дають змогу доповнити наші відомості, сприяють формуванню цілісного уявлення про різдвяно-новорічні традиції наших славних пращурів.

Почнемо з того, що традиційний зимовий цикл свят тривав «від Романа до Йордана», а точніше, від 15 листопада, тобто від Пилипівського (Різдвяного посту), до 6 січня, тобто до свята Богоявлення. Для духовенства, студентства, міщан та посполитих Святвечір і Різдво були визначальними з багатьох причин. А от для козаків, попри повагу до Сина Господнього, з практичного погляду більше важив початок Нового року, на що також були свої причини.

Як відзначали зимові свята та розважалися в Гетьманщині 

Як не дивно, але Різдво чи Новий рік у гетьманські часи не були особливими вихідними днями. Аналізуючи дати під гетьманськими універсалами чи листами, розумієш, що чимало розпоряджень видавали напередодні свят, і це було буденною справою. Навіть привітання зі святами часто писали просто після викладу основного змісту справи. Тож і подарунки, надіслані до свят, не завжди надходили до адресата з календарною точністю. Передусім, готуючись до свят, очільники Гетьманщини мали завбачливо, відповідно до своїх васальних зобовʼязань, подбати про привітання своїх політичних покровителів та сусідів, зокрема московських царів. Серед документів XVII−XVIII століть, які збереглися до нашого часу, можна натрапити на відголоски тієї традиції. Так, у листах Івана Мазепи за січень — лютий 1688 року, зафіксована інформація про те, що тогочасним монархам — Івану, Пєтру та Софії Алєксєївні було надіслано різдвяні подарунки. У відповідь гетьман також отримав і жалування, і рейнське вино, і лимони, і свіжу рибу, і соління, і навіть оцет. Того самого року Мазепа надіслав царському фавориту Васілію Ґоліцину до свят лося та двох кабанів, яких просив «принять милостиво и на доброе здоровье кушать». У 1704 році гетьман надіслав до Різдва Христового Фьодору Ґоловіну, одному зі сподвижників Пєтра І, частину животворящого хреста, за що в листі від 24 грудня отримав щиру подяку. Того самого місяця Іван Степанович, який ще, ймовірно, і не здогадувався про підступні плани іншого фаворита Пєтра — Алєксандра Мєншикова — підібгати під себе всю Гетьманщину та накласти руку на всі гетьманські багатства, надіслав йому привітання з прийдешніми святами. Зокрема, у листі йшлося про побажання доброго здоровʼя, «помыслных фортун […] щасливого дочекання наступаючих дней праздничных Рождества Господня и радостного оповоженя оных».

Гетьманська столиця Батурин взимку. Сучасне фото

Поки українські гетьмани опікувалися вчасним привітанням монархів, представники козацької страшини поспішали до гетьманської столиці (Чигирина, Гадяча, Батурина чи Глухова, — залежно від періоду історії Гетьманщини), аби привітати самого ясновельможного пана гетьмана та його родину. Туди ж поспішали і церковні ієрархи, і міські війти, і іноземні дипломати, і навіть мандрівники. Представники старшини їхали в супроводі своїх родин, слуг і тягнули із собою коштовний одяг, посуд, подарунки гетьману та своїм кумам і родичам.

Різдвяні свята в Батурині. Сучасна реконструкція

24 грудня, поки гетьман міг ще дописувати листи й видавати якість господарські розпорядження, до нього на подвірʼя вже поспішали з «поклонами», тобто з подарунками, члени Генерального уряду, полковники, вищі церковні ієрархи та інші люди з привітаннями. Традиційно намагалися вразити очільника Гетьманщини смаколиками та якоюсь екзотикою. Дарували кавʼяр (чорну ікру), мʼясо диких тварин та рідкісних птахів, помаранчі та цитрини (лимони), заморські вина, конфекти (зацукровані фрукти), годинники, дорогий посуд, коштовну зброю, шовкові пояси та хустки. Після привітань від служителів Генеральної військової канцелярії, духовенства, спудеїв Києво-Могилянського колегіуму та виголошення пафосних і вишуканих побажань усі вибиралися до храмів на урочисту літургію. Після святкової служби та появи на небі символічної першої зірки в гетьманській резиденції розпочинався бенкет.

Кухоль з гербом Івана Мазепи, XVIII століття

Гуляння дійсно були масштабними. Наприклад, за часів Мазепи в його резиденції можна було розмістити аж до 200 осіб. Гостям накривали столи, вкриті шовковими або лляними скатертинами, виставляли металевий, скляний та фарфоровий посуд, викладали срібні ложки, виделки й ножі. Помічені при гетьманському дворі модні дрібнички запрошені гості брали до уваги, а потім намагалися наслідувати. Як, наприклад, Яків Маркович, який, примітивши при дворі гетьмана Данила Апостола гарні срібні чарочки, тут-таки замовив собі такі самі у Ґданську.

Шовковий козацький пояс, XVIII століття

Після різдвяного посту гості не стримували себе в поїданні приговлених страв та поглинанні горілчаних виробів. На сьогодні завдяки дослідженням Олексія Сокирка нам стали відомі кулінарні вподобання козацької старшини, тож не буду повторюватися, а просто відсилаю до «Кулінарної мандрівки в Гетьманщину». Цікаво, що переважно наших гетьманів обслуговували кухарі місцевого походження. Відомо, що у посольстві до Москви 1702 року з гетьманом їхало 11 кухарів, а в 1703 році — 7. Іван Скоропадський віз із собою до Санкт-Петербурга в 1718 році 6 кухарів. Усі вони були українцями. Натомість іноді траплялися й іноземці. Так, наприклад, своїми кухарями-французами славився двір останнього гетьмана Кирила Розумовського. А кухаря-німця Ягана Іван Мазепа 1702 року навіть «позичив» Пєтру І.

Ложка з гербом Івана Мазепи, XVIII століття

Цікаво дізнатися, як гетьмани розважали своїх гостей. Відомо, що Богдан Хмельницький грав на лютні чи то на кобзі. Німецький мандрівник Гільденбрандт, який відвідав гетьманську резиденцію в Чигирині, засвідчив: «Гетьман звелів подати собі цитру, тринькнув по ній декілька раз і віддав її знов». Іван Мазепа чудово грав на торбані, співав і танцював (давалося взнаки виховання при королівському дворі).

Торбан Івана Мазепи, XVII−XVIII століття

Крім того, у нього була власна музична капела, яка розважала гетьманських гостей у палаці на Гончарівці. Частину музикантів до цієї капели надіслала гетьману кума — княгиня Анна Дольська, з якою у Мазепи був не лише політичний роман.

Чарка з написом «Іоана Мазепи», XVIII століття

Коли ж Іван Степанович помічав, що члени Генерального уряду, полковники та інші запрошені вже доходили до певної стадії розкутості, він іноді вдавав, що втомлений, і ніби засинав. Натомість, заплющивши очі, уважно слухав, що говорили його старшини, аби бути в курсі політичних настроїв свого оточення. У палаці гетьмана Кирила Розумовського у Глухові, побудованому Андрієм Квасовим за взірцем палацу в Перові, спроєктованого Франческо Бартоломео Растреллі, часто влаштовували справжні театральні вистави, бали, виступи оперних співаків з Італії. А грав для них знаменитий «роговий» оркестр на чолі з капельмейстером чехом Карелом Лау. Після ліквідації Гетьманщини цей унікальний музичний колектив був проданий князю Григорію Потьомкіну.

Бокали та келихи, XVI-XVIII століття

При гетьманському та старшинських дворах на різдвяні свята часто виступали вертепи. Відомо, що одна з вистав 1770 року так сподабалася господарям маєтку в Сокиринцях, що його власник — прилуцький полковник Григорій Ґалаґан — щедро нагородив артистів, а саму вертепну скриню залишив собі, завдяки чому вона, попри всі перипетії наступних століть, щасливо збереглася до наших днів під назвою «Ґалаґанівська вертепна скриня».

Ґалаґанівська вертепна скриня, XVIII століття. Сучасне фото

Модною новацією різдвяно-новорічних святкувань з XVIII століття стали феєрверки. Підготовкою цього дійства займалася Генеральна військова армата (артилерія). Для задоволення гетьмана та його гостей тогочасні фахівці-піротехніки часто викладали з порохових свічок та ґнотів вензелі з ініціалами очільника Гетьманщини, монархів або поважних гостей. Іноді під час свят використовували весь річний запас пороху. На жаль, через необережність не обходилося і без летальних випадків.

Зимові розваги в еміграції

Цікаво, що весело та гучно різдвяно-новорічні свята відзначали не лише в гетьманських столицях, а навіть у скрутних обставинах еміграції. Так завдяки фрагментарним записам у подорожньому щоденнику Пилипа Орлика ми знаємо, як відзначала свята його родина. Зокрема, знаємо, що покинувши Швецію в 1720 році, гетьман із родиною переїхав до Речі Посполитої. 17 січня 1721 року Пилип Степанович із сином Григорієм-Петром щасливо дістався до Вроцлава. Того дня він «тішився від гарного здоровʼя» і «щасливого прибуття до родини», тому нічого не робив і відпочивав у родинному колі. За кілька днів Орлик занотував у своєму щоденнику, що його донька Анастасія-Теодора «була на костюмованому балу». 24 січня він знову записав: «сьогодні Настуся була на костюмованому балу в масці». На початку лютого Орлик зустрічався з молодшими доньками Варварою (Басею) та Мартою-Анною (Мартусею), які тоді разом із матірʼю мешкали в монастирі урсулок. Орлик записав, що вони бачились і розважалися катанням на санях по місту. У цих розвагах брали участь молоді дівчата та хлопці. Після цих розваг молодь знову поїхала на бал, і «там довго до ночі танцювали». Наступного дня Орлик зробив запис про власні розваги: він гостював «у пана барона Орлика, а потім відвідав комедію, з якої повернулися до будинку перед девʼятою годиною». До речі, слід згадати, що перебуваючи в Європі, представники козацької старшини та їхні жінки й доньки носили модний одяг, що відповідав тогочасній європейській моді, перуки та взуття на підборах.

Святкування на Січі

Відзначення Різдва та Нового року на Січі дещо відрізнялося від того, як це було в Гетьманщині. Святкували менш масштабно та скромно. Завдяки відомій праці Дмитра Яворницького «Історія запорозьких козаків» нам відомо, що на Святвечір запорожці вживали соломаху (житнє борошно, густо зварене з водою), тетерю (житнє борошно або пшоно, не дуже густо зварені на квасі), щербу (рідке зварене борошно на рибній юшці), братку (пшеничну кашицю з домішками, замість кислого житнього тіста). Після появи першої зірки до столу додавалися делікатеси: дичина, риба, вареники, сирники, гречані з часником галушки, «свиняча голова до хріну та локшина на переміну», бринза, пастерма (висушена на сонці баранина), загреби (коржі, які загрібали попілом і запікали на гарячих вуглях). Серед напоїв на столі стояли горілка, питний мед, пиво, брага й численні наливки в коряках та «михайликах».

Аби свято було веселим, запорожці грали на кобзах, скрипках, ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках і свистунах.

Танці також входили до «святкової програми». Правда, вони були значно менш вишукані, аніж на гетьманських прийомах. Зокрема, ще наприкінці XVI століття польський хроніст Бартош Папроцький описав козацький танець як «невимовне мистецтво». Натомість 1652 року в листі до маркграфа Брандербурґа Фрідріха-Вільгельма якийсь анонімний кореспондент описав рухи козаків більш категорично: «танцювали козацький танець, кидалися всі навколо наче звірі в болоті». Крім того, козаки грали в карти та кості. Іноді, аби не заважати побратимам, сховавшись під кожух. Закінчувалося святкування традиційним феєрверком у вигляді гучної стрілянини з гармат.

Ілля Рєпін. Гопак, 1927 рік

Для запорожців загалом не так важливим було відзначення Різдва, скільки козацька рада 1 січня на свято Василя. Того-таки дня відбувалася козацька рада й у гетьманській столиці. На Запоріжжі напередодні цієї ради можна було спостерігати конфлікти й навіть бійки, бо на раді мав відбуватися перерозподіл угідь та перевибори старшини. На генеральній раді у той самий час також розглядали нові кадрові призначення, обговорювали питання податкової політики та підготовку до воєнних кампаній. Таким чином, козацька рада 1 січня фактично започатковувала порядок, який мав бути незмінним протягом цілого року, забезпечуючи стабільність та спокій товариства.

Попри те, що між гетьманами та запорожцями ніколи не існувало дуже приязних стосунків, вони явно обмінювалися різдвяними привітаннями. Так, зберіглося одне унікальне привітання, яке надіслав запорожцям Іван Мазепа у грудні 1693 року. Він, зокрема, писав:

«Мои милостивые приятели и братья: господине атамане кошевый, и все старшее и меньшее, Войска их царского пресветлого величества Запорожского Низового товариство. Лист ваш, братьи, … чрез нарошных посланный, подан нам гетману, в день празднества Рождества Господа Бога нашего…приветствуем вам всем добрым молодцам Войску Низовому, в том празднике, желая усердно, дабы Христос Господь даровал вам в добром здоровье, и радостном поведении, таковые торжественные свята …а мы … обещаем добрую дати нагороду, а вас всех за то Господь Бог благословит всякою щастливостию…».

Далі Мазепа уточнював, що його подарунком запорожцям стане надсилання до щойно побудованої церкви нового іконостасу та майстрів, які його встановлять. Єдиною умовою того, як швидко це станеться, гетьман вказував погоду, тобто писав: щойно «стане санний шлях».

Після відзначення 6 січня Хрещення Господнього, або Йордана, основні зимові свята закінчувались, і життя починало свій звичний рух по колу.

Отже, як ми бачимо, за часів Гетьманщини наша військово-політична еліта відзначала різдвяно-новорічні свята цілком за модою європейських монарших дворів. Навіть запорожці прагнули особливих розваг, які також відрізнялися від календарної обрядовості селян. Традиційні, з ХІХ століття, дідухи, павук, 12 пісних страв на святковому столі та інші селянські традиції стали наслідком тих змін, які відбулися з втратою власної державності. Тож знання про наші традиції XVII−XVIII століть та часткове відродження елементів тогочасних святкувань є необхідною складовою утримання нашої ідентичності та захисту суверенітету нині. Цим ми підкреслюємо нашу окремішність, інакшість та унікальність.

Щасливого Різдва!